0

Символ віри

Всеукраїнський Союз Церков євангельських християн-баптистів

Віросповідання

Євангельських Християн-Баптистів

І

ПРАКТИКА

ХРИСТИЯНСЬКОЇ ЖИТТЯ І СЛУЖІННЯ

Написане Радою ВСЦ ЄХБ на прохання служителів церков. Є продовженням віровчень, виданих Ф. П. Павловим (1906), І. І. Прохановим (1910), а також прийнятого на 43-му з’їзді ЄХБ (1985). Розраховано на широке коло читачів, має інформативний пізнавальний характер і ні в якому разі не замінює Біблію, а лише пояснює, як її розуміють і практикують євангельські християни-баптисти. Надруковано за згодою Всеукраїнського конгресу євангельських християн-баптистів, що проходив у столиці України, м. Києві, 6 — 9 вересня 2000 I. Святе Письмо II. Бог III. Людина IV. Порятунок IV. Церква Христова VI. Духовний світ VII. Майбутні події VIII. Принципи християнського життя ІХ. Принципи християнського служіння

I. СВЯТЕ ПИСЬМО

Ми віримо, що «все Писання натхненне Богом» (2Тім. 3:16), і під цим розуміємо, що вся Біблія богодухновения, тому що святі мужі Божі були керовані Духом святим, коли писали її (2Пет. 1:21). Це натхнення розповсюджується однаково і повністю на всі частини Писання — історичні, поетичні, повчальні книги та книги пророків. Тому Біблія є непомильною у тексті оригіналу, авторитетною і достатньою на всі часи (2Пет. 1:19; Ін 5:39), Христоцентричність — розповідає про Христа. Центром усієї Біблії є Ісус Христос — Господь і Спаситель, Його Особа та Його праця у першому і другому пришесті. Таким чином, жодна частина Біблії, включаючи Старий Завіт, не може вважатися вірно прочитаною або сприйнятою, якщо вона не спрямовує до Нього (Лк 24:27,44; Деян. 17:2-3; 18:28; 26:22 — 23; 28:23). Тому, маючи Божий авторитет і силу впливу на людей, Святе Письмо як Слово Боже дане нам для практичного настановлення у всіх вимірах нашого життя (Іс. 55:10-11; Пс. 118:105; Рим. 15:4; 1Кор. 10 : 11). Наша віра будується на відкритті: Бог відкриває Себе в історії людства, і 66 книг Біблії (39 — Старого Завіту і 27 — Нового Завіту) є вираженням Його саморозкриття (Євр. 1:1-3). Ми віримо, що, з одного боку, Писання є вірним свідоцтвом благочестивих людей про Бога, Якого вони любили та Якому служили, а з іншого боку, — через унікальну участь Духа Святого в їх написанні, Писання є Божим свідоцтвом і Божою наукою у людській формі . Остаточна впевненість у тому, що Писання походять від Бога і складаються із Його мудрості й істини, походить тільки від Ісуса Христа і Його апостолів, які навчали у Його ймення. Ісус Христос розглядав Біблію (наш Старий Завіт), як написане настановлення Свого Небесного Отця, Якому Він підпорядковувався (Мт 4:4; 7:10; 5:19-20; 19:4-6; 26:31, 52-54) . Апостол Павло описував Старий Завіт, як повністю «богонатхненний», що походить від Божого Духа, точно так само, як і всі творіння, як і весь всесвіт. Апостол Петро однозначно стверджує божественне походження біблійної науки (2Пет. 1:21; 1Пет. 1:10-12). Оскільки апостольське вчення про Христа є істиною відкриття в словах, навчених Богом (1Кор. 2:12-13), Церква справедливо вважає справжні апостольські писання, як ті, що завершують Біблію. Ми віримо, що те, що говорять Писання, — говорить Бог, тому що Біблія є одночасно повністю людською та повністю божественною книгою. Тому всі її багатогранний вміст — історія, пророцтва, поезія, пісні, мудрість, проповіді, листи і все інше — повинно прийматися, як від Бога. Визнання Біблії як авторитетного та безпомилкового Слова Божого зобов’язує нас: бути вдячними Богу за дар Його написаного Слова (2Кор. 9:15); бути старанними у будуванні нашої віри й життя повністю та виключно на ньому (Рим. 10:17; Іуди 1:20). Ми віримо, що Писання — божественна книга для людей, тлумачення має починатися з буквального розуміння (Лк 10:26). Тому використання алегорій, які не звертають уваги на автора книги, історичний фон її написання, є неприпустимим. Кожна книга Біблії написана не кодованим мовою, але так, що може бути зрозумілою тими читачами, до яких вона була адресована. Це також стосується книг, які широко використовують мову символів, — книг Даниїла, Захарії та Об’явлення. Жодне значення не може бути накладене на Писання, яке не може бути з впевненістю прочитане в ньому, тобто коли не можна показати, що воно недвозначно виражено одним або більше авторами (Мт 15:4-6; Деян. 8:30-35) . Читаючи та пояснюючи Писання, ми повинні дотримуватися двох принципів: • сприймати факти, заповіді, обітниці та застереження, які Бог повідомляє нам, такими, якими вони написані (буквальне розуміння) — Лк 8:5-8; • молитовно на основі Писання міркувати та знаходити те, що Бог хоче відкрити — Лк 8:9-15.

II. БОГ

Ми віримо, що є ОДИН і тільки один Бог (Втор. 6:4; 1Кор. 8:4): живий (Втор. 32:39-40), істинний (Вих. 34:6), досконалий (Мт. 5:48 ). Він відкриває Себе як нескінченна, незбагненна, самодостатня, вічна і незмінна Особистість (Вих. 3:14; Пс. 44:7).

Бог:

Святий (Пс. 21:4; 1Пет. 1:16); Всемогутній (Бут. 17:1; 18:14; Іова 42:2; Лк 1:37); Всезнаючий (Пс. 93:11; 138:2; Пр. 5:21); Всюдисущий (Бут. 28:16; Вих. 3:5); Творець і Вседержитель усього, що існує (Об’явл 1:8); • Єдиний гідний слави та поклоніння ((Вих. 20:2-7; Мф 4:10; Рим. 16:27). Ми віримо, що Бог триєдиний: Отець, Син і Святий Дух ((Бут. 1:1-2; Лк 3:21-22; Євр. 1:1-2; Одкр. 3:22). Кожна Особа Трійці володіє усією сукупністю божественних рис. Триєдиний Бог у Своєму єстві та властивостях дорівнює і нероздільний, так що Отець — Бог, Син — Бог і Святий Дух — Бог, однак не три Бога, а ОДИН БОГ ((Ін 10:30; 14:26). Ми віримо, що БОГ-

Батько

Ніким не створений, безначальний, не народжений, через Якого все почало бути (Ін 1:1-4). Він святий (1Пет. 1:16), благ (Мф 19:17), справедливий (Пс. 7:12; 70:19; Одкр. 3:19). Бог є Отцем Господа нашого і Спасителя Ісуса Христа (Мт 3:17; 17:5). Ми віримо, що БОГ не створений, а едінорожден, «що в лоні Отця» (Ін 1:18). Він — єдиносущний Отцю і володіє усіма рисами Бога. Заради порятунку людей Він втілився і став людиною (Фил. 2:7), не втрачаючи Своєї божественної сутності. Він став справжньою Людиною, в Якому Божа і людська природи досконало поєдналися (не змішуючись, що не змінюючись, не розділяючи). Таким чином, Ісус Христос — істинний Бог (1Ін 5:20) й правдиві Людина (Рим. 5:15; 1Тим. 2:5).

Ісус Христос:

• був непорочно зачатий від Духа Святого (Мт 1:20; Лк 1:35); • тілесно народився від Діви Марії (Мт 1:21; Лк 2:7); • прожив абсолютно безгрішне життя (1Пет. 2:22; Євр. 4:15); • помер на хресті за гріхи людей (Мт 27:50; Рим. 8:34); • воскрес із мертвих (Мт 28:5-6; Деян. 1:3); • вознісся і сів праворуч Отця (Мр 716:19; Деян 1:9); • є єдиним Заступником і Посередником між Богом і людиною (Рим. 8:34; 1Тим. 2:5); • прийде другий раз в силі і славі (Дії 1:10-11; Ін 14:1-3). Ми віримо, що БОГ-СВЯТИЙ ДУХ не створений, прийшов від Отця через Сина (Ін 14:26). Він рівний Отцю і Сину і володіє усіма рисами Бога.

Святий Дух

натхненник Священного Писання (2 Пет 1:21); • приймає участь у справах творіння (Бут. 1:2); спасінні людини (Євр. 3:7); будівництві Церкви (Еф. 2:22); • прославляли Христа (Ін 16:14); • виявляє гріх (Ін 16:14); • відроджує людину (Ін 3:5-7); • веде шляхом освячення (Ін 16:13). Ми віримо, що при Створено неба і землі, всього видимого і невидимого, а також самої людини брала участь БОЖЕСТВЕННА ТРІЙЦЯ: Отець, Син і Святий Дух. Ми віримо, що при Створено нового неба і нової землі, де перебуває істина, і нової людини для життя на них (2Пет. 2:13), бере участь БОЖЕСТВЕННА ТРІЙЦЯ: • Ісус Христос — прощає грішника (Гал. 4:4); • Батько — приймає як синів і дочок (Гал. 4:5); • Дух Святий — наповнює, освячує і робить спадкоємцем (Гал. 4:6-7).

III. ЛЮДИНА

Ми віримо, що Бог створив людину зі «праху земного, вдихнув дихання життя, і стала людина живою душею» (Бут. 2:7). Таким чином, людина — істота три ¬ єдине (дух, душа і тіло) — Іова 12:10; Іс. 57:16; 1Сол. 5:23; Євр. 14:12) і належить до фізичного (відімому) світу і духовному (невидимого). Бог створив людину безсмертним за образом і подобою Своєю, які полягають в інтелектуальних, мо ¬ ральних, вольових та інших властивостях (Бут. 1:26-27, 5:1; Як. 3:9). Бог створив людину безгрішною з метою: • безпосереднього спілкування між ним і його Творцем (Бут. 3:8; Еккл. 7:29); • прославлення Бога (Пс. 66:4); • продовження роду людського і «наповнення землі» (Бут. 1:28; Деян. 17:26); • для володіння навколишнім світом і праці на землі (Бут. 1:28; 2:15; Пс. 8:7). Бог створив людину зі свободою волі. Він мав право самостійно зробити вибір між добром і злом (Бут. 2:16-17; Втор. 30:19; Іс. Нав. 24:15; Єр. 21:8). Гріхопадіння Ми віримо, що людина через спокуси від диявола самостійно обрав пут непослуху своєму Творцеві і тим самим згрішила проти святого Бога (Бут. 3:1-6; Іс. 59:2; ІІн 8:44). У момент гріхопадіння людина померла духовно і стала смертною фізично (Бут. 2:17; Рим. 6:23; Еф. 2:1; Кол. 2:13). Наслідком гріха людини стало Боже покарання землі та творіння (Бут. 3:17; Пс. 89:10; Рим. 8:20-21). Через гріхопадіння перших людей усе людство успадкувало гріховну природу і смерть (Бут. 6:3; Пс. 50:7; 57:4; Єр. 17:9; Рим. 5:12). Результатом гріхопадіння є те, що людина самостійно не може знайти Бога (1Кор. 2:14; Рим. 3:11).

IV. ПОРЯТУНОК

Ми віримо, що Бог передбачав гріхопадіння перших людей, тому приготував план порятунку, згідно якого Христос був Агнцем, призначеним на заколення від закладин світу (Об. 13:8). Христос у призначений Богом час взяв на Себе гріх усього світу, зазнав за це праведного суду Божого і, досконало задовольнивши Боже правосуддя, звершив повне викуплення і спасіння (Ін 1:29; 1Пет. 2:24; 2Кор. 5:21). Спасіння звершується Богом по благодаті на основі викуплення в Ісусі Христі. Людина отримує його тільки через особисте та самостійне навернення до Бога. Тому «немає іншого імені під небом, даного людям, що ним би спастися» (Дії 4:12).

Віра

Ми віримо, що для навернення грішника до Бога необхідна віра, яка дається людині дією Святого Духа через слухання Слова Божого (Рим. 10:17; Євр. 11:6; Деян. 4:4). Віра має три основних елементи: • пізнання Бога, Його Слова і Його волі (2Тім. 1:12); • покірність Богу і Його Слову (Ін 10:27; Як. 4:7); • прийняття того, що пропонує Бог (Ін 1:12; Рим. 8:15). Божий порядок у спасінні людини: факт, віра, почуття. Святий Дух через віру веде людину до покаяння, побуджує відвернутися від мертвих справ і звернутися до Бога (Дії 11:21; 26:18; Еф. 2:8). Особисте визнання Ісуса Христа Господом і Спасителем є підтвердженням істинної віри, яке супроводжується справами віри (2Кор. 4:13; Ін 20:28; Рим. 10:9-19; Мф 10:32,33; Лк 12:8-9; Деян. 8:37).

Покаяння і навернення

Ми віримо, що покаяння дає Бог лише через Свою ласку та доброту (Мр 1:15; Деян. 2:37-38; 11:18; Рим. 2:4). Покаяння та навернення містять: смуток про гріх, визнання гріха перед Богом, залишення гріха і прийняття Ісуса Христа своїм особистим Спасителем (Пр. 28:13; 2Кор. 7:10; Деян. 26:20). Покаяння — це переміна у розумі, почуттях і особливо у волі людини (Дії 2:37-38; 9:6,20; Лк 15:20; Мф 21:29). Ознакою правдивого покаяння є вчинки, гідні покаяння (Дії 26:20; Лк 19:8-9).

Відродження

Ми віримо, що наслідком навернення і особистого прийняття Ісуса Христа Спасителем і Господом є народження згори від Святого Духа і Слова Божого, що є необхідною умовою всиновлення і входження в Царство Боже (Ін 1:12-13; 3:3; Як. 1: 18; 1Кор. 4:15; Гал. 3:26). Відродження — це не перероблення гріховної природи людини, але воскресіння з її мертвого духовного стану і народження для нового життя (Ін 3:3, 5-6; 1Кор. 6:19; 2Кор. 5:17; Гал. 5:17; 1Пет . 2:9; 2Пет. 1:4). Справжніми ознаками відродження є: докорінна зміна життя, любов до Бога, Його Слова, любов до Церкви та людей; ненависть до гріха, спрага до спілкування з Богом через молитву, уподібнення Христу (1Ін 3:1; 5:1; 2Кор. 3:18; Еф. 2:5; Гал. 4:19; 5:13). Народжені згори мають впевненість у спасінні, яка грунтується на Божому Слові (1Ін 5:13), при свідоцтві Святого Духа (Рим. 8:16) та факт пережитого прийняття Ісуса Христа (Ін 1:12)

Виправдання

Ми віримо, що людина, повіривши в Ісуса Христа, отримує виправдання вірою, незалежно від діл Закону (Рим. 3:28; 2Кор. 5:21). Шляхом виправдання змінюється становище віруючого перед Богом, Який звільняє його від відчуття провини і страху засудження за гріх, тому що Христос взяв усю провину на Себе та поніс покарання за неї. Віруючій зараховується праведність Христа, ніби він взагалі не був винним. Звернений людина отримує мир з Богом і право володіння славним спадком із Христом (Рим. 4:5; 5:1; 5:9; 8:1; 8:17; 8:30).

Усиновлення

Ми віримо, що через народження згори людина отримує нову природу і в ній перебуває Дух Святий (1Кор. 3:16; 6:19). У день увірування людина стає дитиною Божою і отримує всі права, обов’язки і переваги Царського спадкоємця (Ін 1:12; 1Ін 3:1-2; Гал. 4:1-7). Тому Писання не вимагає шукати особливих ознак спа ¬ сения (Дії 13:39; Рим. 5:1; 1Кор. 3:21-23; Еф. 1:3; 4:30; Кол.2: 10; 1Ін 5: 11-13). Отримавши всиновлення, дитя Боже стає предметом ¬ особливої ​​Божої любові (Ін 17:23), Його батьківського піклування (Лк 12:27-33) і дисциплінування (Євр. 12:5-11), а також має право на спадщину (1Пет . 1:3-5; Рим. 8:17) та вільний доступ до Небесного Батька (Еф. 3:12). Дитям Божим керує Дух Святий (Рим. 8:4; Гал. 5:18), воно у всьому покоряється Богові (1Ін 5:1-3).

Освячення

Ми віримо, що Бог в Ісусі Христі звершив спасіння людини, народив її для нового життя, виправдав і всиновив, увівши в сім’ю Божу (Еф. 2:19; 1Пет. 2:9-10). Більше того, — Бог потурбувався про наше освячення, адже це Його воля (1Фес. 4:3; 1Пет. 1:16). Освячення — це відокремлення від гріха, посвячення себе Богові та зміна в образ Ісуса Христа (1 Сол 4:7; Філ. 2:15; Кол. 3:5-8; 2Кор. 6:17-18). Зростання в освяченні: ПОЧАТКОВЕ освячення людина отримує в день покаяння і за своїм становищем стає святою у Христі, маючи спілкування зі Святим Богом (1Кор. 1:2; 6:11; Рим. 1:7; Євр. 10:10). Освячення В ЗРОСТАННІ починається з дня звернення і триває все життя, як процес практичного звільнення від сили і влади гріха, уподібнення Господу Ісусу Христу, Його життю і характеру (2 Кор 3:18; Еф. 4:11-15; 5:27; Філ . 3:10-15; 1Сол. 4:1; 2Пет. 3:18; Одкр. 22:11). Для цього Бог дав благодатні засоби: • Слово Боже, як світло, духовну їжу і діючу силу для освячення (Іс. Нав. 1:8; Пс. 1:1-2; Мф 4:4; Ін 13:8; 2Тим. 3:16-17); • молитву, за допомогою якої віруючий спілкується з Богом, славить і шанує Його, сповідається у скоєних проступках, відкриває свої бажання пе ¬ ред Ним, завжди і за все дякує та клопоче про покаяння і спасіння інших людей (Мт 26:41; Ін 4 :23-24; 16:23; 1 Ін 1:9; 1Сол. 5:17-18; Філ. 4:6; 1Тим. 2:1-4); • керівництво Святого Духа, Який освячує людину і виробляє в ньому плід (1Пет. 1:2; 2Фес. 2:13; Еф. 3:16; Гал. 5:22-23), провадить віруючого в житті так, що тому все допомагає на добре (Рим. 8:28); • постійне перебування вірою у Христі, подібно до галузки на виноградній лозі або члену Тіла Христового (Ін 15:2,5,8; 1Кор. 12:27). ДОСКОНАЛЕ, або ПОВНЕ, освячення настане при захопленні Церкви, коли відбудеться воскресіння померлих у Господі та переміна тих дітей Божих, які живуть на землі, і отримання ними воскреслих тіл без присутності гріха, подібних до славного тіла Господа (1Фес. 3:13; 4: 17; 5:23; 1Ін. 3:2). Врятовані розділятимуть з Христом Його славу повіки вічні (Ін. 17:22; 1Пет. 5:10; 1Сол. 2:12; Євр. 2:10; 2Тим. 2:10). Тому «пильнуйте про мир з усіма і святість, без якої ніхто не побачить Господа» (Євр.12: 14).

 V. ЦЕРКВА ХРИСТОВОГО

Вселенська Церква

Ми віримо, що Вселенська Церква є невидимим зібранням духовно народжених людей, викуплених Ісусом Христом з усіх народів протягом усіх часів, які були приєднані до Тіла Христового через хрещення Святим Духом, яке відбувається під час народження згори, і знаходяться як на небі, так і на землі (Ін 3:3, 1Кор. 12:13; Євр. 12:33). Вселенська Церква Христова не є продовженням старозавітного Ізраїлю, але була народжена в муках Голгофи і створена Ісусом Христом у День П’ятидесятниці на основі апостолів і пророків, де наріжним каменем є Сам Господь Ісус Христос. Вона являє собою новий Божий народ, невидимий Господній храм, живий духовний організм, головою якого є Ісус Христос, а всі віруючі — члени (Мт 16:18; Деян 2; Гал. 3:28: Еф. 1:22-23; 2 :19-22; Кол. 1:18). Вселенська Церква Христова після закінчення періоду благодаті буде захоплена на хмари для зустрічі з Господом і подальшого вічного перебування з Ним (1Фес. 4:16-17). Належність до Вселенської (невидимої) Церкви не звільняє людину від обов’язку належати до помісної церкви, бо тільки в ній він може виконувати свої зобов’язання щодо своїх братів і сестер у Христі (Євр. 10:25; Мф 18:17).

Помісна церква

Ми віримо, що помісна церква є видимим зібранням народжених згори людей, які знаходяться в одній місцевості, об’єднані однією вірою на підставі Слова Божого і постійного перебування «у вченні Апостолів, в спілкуванні і ламанні хліба та в молитвах» (Дії 2:42; Філ. 1:1; Еф. 4:4-6), і є складовою частиною Вселенської Церкви. Помісна церква покликана утверджувати Царство Христове на землі через проповіді Євангелія світові (Мт 28:19; Мр 16:15), спільне поклоніння і про ¬ славлення Господа (Еф. 5:18-20), взаємну любов і єднання віруючих, згідно Первосвященицькій молитві Христа (Ін 17:21-23).

Домашня церква

Ми віримо, що домашня церква є видимим зібранням відроджених душ, які проживають в одному будинку, в одній сім’ї (1Кор. 16:19; Рим. 16:3-4; Кол. 4:15) і належать до помісної церкви. Для членів домашньої церкви Святе Письмо встановлює певні відповідальність та обов’язки: для чоловіків і дружин (Еф. 5:22-33); батьків і дітей (Еф. 6:1-4); панів і слуг (Еф. 6:5-9); старших і молодших (Тита 2:2-6).

Новозавітні постанови

Хрещення по вірі Ми віримо, що хрещення — це заповідь Господа нашого Ісуса Христа, яку встановлено для тих, хто звернувся від своїх гріхів, увірував в Ісуса Христа як особистого Спасителя, отримав народження згори, і є актом послуху Богові та засвідченням своєї віри для оточуючих (Мт 28 : 19). Хрещення по вірі є зовнішнім знаком, який символізує смерть віруючого для гріха і його воскресіння з Христом для нового життя (Рим. 6:3-11; Гал. 3:27). Хрещення по вірі звершується служителями Церкви (пресвітерами) шляхом повного занурення у воду людей, які в дорослому віці свідомо визнають свою віру в Ісуса Христа як в свого особистого Спасителя і Бога, були навчені у Церкві основ віри і дотримуються заповідей Слова Божого у практичному житті ( Мр 16:16; Деян. 2:41; 8:36-38; 1Пет. 3:21). Вечеря Господня Ми віримо, що Вечеря Господня — це заповідь Господа нашого Ісуса Христа, яка встановлена ​​для того, щоб згадувати і звіщати смерть Господню аж доки Він прийде (1Кор. 11:23-26; Лк 22:17-20). Вечеря Господня виражає подяку, єднання віруючих з Христом і один з одним (1Кор. 10:16-17). Хліб і вино вказують на ТІЛО та КРОВ Ісуса Христа, і, приймаючи ці знаки, віруючий має духовну спільність з Ним (Мт 26:26-28).

VI. ДУХОВНИЙ СВІТ

Ангели Божі

Ми віримо, що існують особливі духовні істоти — ангели, — які створені Богом (Пс. 33:8; 90:11; 102:20; Мф 1:20; 8:16; 12:45; Лк 7:21; 8: 2; 11:26; Дії 1:10-11; Кол. 1:16; Євр. 1:14; Одкр. 16:14). Ангели перевершують людей силою і знаннями (2 Цар. 19:35; Пс. 102:20; 2Пет. 2:11; Иак.2: 19; Одкр. 12:12). Ангели не одружуються (Мт 22:30) і не вмирають (Лк 20:36). Господь створив усіх ангелів святими (Бут. 1:31; Мт 25:31; Мр 8:38; 2Пет. 2:4). Ангели не рівні Богу, вони службові духи (Євр. 1:4-7; Пс. 103:4). Їм не можна поклонятися і віддавати почесті, як Богу (1Цар. 11:4-8,33; 2Цар. 1:3; 1Кор. 10:20). Ангели ієрархічно організовані Богом і виконують різні функції: • ангели (Мт 1:20); • архангели (Дан. 10:13,21; 12:1-2; Іуди 9; 1Сол. 4:16); • херувими (Бут. 3:24; Вих. 26:1; Єз. 1:4-5; 10:15-20); • серафими (Іс. 6:2-6). Велика частина ангелів залишилася слухняною Богові та виконує Його волю (Мт 25:31; 26:53; Лк 2:9-14; Євр. 1:14). Вони славлять Бога (Пс. 146:1-2; Іс. 6:3), поклоняються Богу (Євр. 1:6; Одкр. 5:8-13), служать Богові (Пс. 102:20; Одкр. 22: 9; Мф 1:20; Лк 1:26-28; 2:13-14). Ангели також служать Церкві й усім, хто успадкує порятунок (Лк 16:22; Євр. 1:14; 1Кор. 4:9; 11:10; Еф. 3:10; 1Пет. 1:12; Деян. 12:11; 27:23-24). Майбутнє Божих ангелів — у славі (Мт 25:31).

Занепалі ангели

Ми визнаємо, що інша частина ангелів: біси (Мт 8:28-31), духи нечисті (Мр 1:23), що не зберегли своєї гідності (Юди 6), згрішили (2Пет. 2:4). Частина з них укладені в темній безодні (2Пет. 2:4; Юди 6), а інша частина діє на свободі (Лк 8:30-31; Еф. 2:2; Євр. 6:12). Ці ангели противляться задумам Бога (Дан. 10:10-14; Одкр. 16:13-16) і сприяють поширенню лжевчень (1Ін 4:1-4; 1Тим. 4:1), приносять фізичні і душевні страждання людям (Мт 9 : 33; 12:22; 17:15-18; Мр 9:22; Лк 8:27-29; 9:37-42). Занепалі ангели також мають організацію, а їхній голова — колишній херувим (Єз. 28:14-15). Він названий сатаною (противником — Зах. 3:1-2; Іова 1:6; 2:1; Мф 4:10; Лк 22:31), дияволом (наклепником — Мт 4:1; 13:39; Ін 13:20; Одкр. 13:9-10; 20:2), князем цього світу (Ін 12:31). Для сатани і його ангелів приготовано суд (1Кор. 6:3; 2Пет. 2:4; Юди 6) та покарання у вогняному озері (Мт 25:41; Одкр. 20:10).

VII. МАЙБУТНІ ПОДІЇ

Друге пришестя Христа

Ми віримо, що незабаром Христос прийде на землю вдруге — у силі і славі (Мт 25:31; Деян 1:11). Про день і годину Його приходу не знає ніхто з людей (Мт 24:31). Розрізняють дві фази другого пришестя Христа: • прихід (явище) за Своєю Церквою, невидимий для світу, під час якого відбудеться підхоплення Церкви (1Фес. 4:16-17); • прихід зі Своєю Церквою для тисячолітнього царювання (Об’явл 19:11-21), тоді Його побачить кожне око (Об. 1:7). Ми віримо, що настане велика скорбота, яка по ¬ винна прийти на землю (Мт 24:21).

Воскресіння мертвих

Ми віримо в два воскресіння в майбутньому: • воскресіння перше — це воскресіння до життя померлих у Христі і зміна вірних, які залишилися в живих (1Кор. 15:51-53; 1Сол. 4:16-17; Філ. 3:21; Одкр. 20:6) і воскресіння мучеників часів «великої скорботи» (Об’явл 20:4-6); • другий — воскресіння грішників для осудження (Ін 5:28-29; 0ткр. 20:12-13). Ми віримо, що після захоплення Церква стане перед Судним престолом Христовим (2Кор. 5:10), щоб отримати похвалу (Мт 25:21) і вінці «[відповідно тому], що він робив, живучи в тілі, добре чи зле (1Сол . 2:19; 1Тим. 4:8; 1Пет. 5:4; Як. 1:12; Одкр. 2:10). Ми віримо в тисячолітнє Царство Христа (Об’явл 20:2-4).

Останній суд

Ми віримо в остаточний суд Великого Білого Престолу (Об. 20:11), який розпочнеться після останнього воскресіння. Після суду наступить вічність, яка для одних буде безкінечним блаженством з Христом, а для інших — вічними муками (Мт 25:46; Деян. 12:2). Святе Письмо вказує на неможливість переходу у вічності з одного стану в інший (Лк 16:24-26)

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован.